Метою цього дослідження був аналіз теоретичних аспектів формування концепції дихотомії активації макрофагів (M1/M2), яка, незважаючи на складність регуляції імунної відповіді, відображає існування високоефективної багаторівневої системи контролю функціональних станів макрофагів і забезпечує належний перебіг запальних процесів. Порушення цієї системи пов’язане з розвитком патологічних станів, зокрема хронічного запалення та прогресії пухлин. Матеріали дослідження охопили сучасні публікації, що містять дані фундаментальних та експериментальних досліджень механізмів активації та поляризації макрофагів. Використані методи включали систематизацію, порівняльний аналіз і узагальнення сучасних наукових підходів з акцентом на молекулярні механізми та новітні технологічні досягнення. Класична модель поляризації макрофагів розрізняє прозапальні (M1) та протизапальні (M2) фенотипи; однак така класифікація дедалі частіше розглядається як спрощена і не повністю відображає гетерогенність макрофагів in vivo. Показано, що такі цитокіни, як інтерферон-γ (IFN-γ), інтерлейкін-4 (IL-4), інтерлейкін-10 (IL-10) та трансформувальний фактор росту-β (TGF-β), відіграють ключову роль у формуванні фенотипів макрофагів і регуляції їх участі в запаленні, відновленні тканин і процесах пухлинного мікрооточення. Крім того, макрофаги здатні одночасно проявляти ознаки різних програм активації, формуючи змішані або гібридні фенотипи. На основі аналізу сучасних даних зроблено висновок, що дихотомія M1/M2 має обмежену пояснювальну здатність і повинна бути замінена моделлю, яка розглядає активацію макрофагів як динамічний континуум, залежний від умов мікрооточення. Результати дослідження можуть бути корисними для науковців і клініцистів у галузях імунології та онкології з метою вдосконалення підходів до імуномодулювальної терапії та розроблення таргетних стратегій лікування
поляризація макрофагів; M1/M2; цитокіни; імунна регуляція; запалення; пластичність; пухлинне мікрооточення